Духовний світ служіння зробив мене щасливим

 Із дитинства він вірив в Бога, був лідером в колективі. Та з часом підступний алкоголь полонив у своє рабство. Програма «12 кроків» допомогла звільнитися від пут залежності. Бог зробив із нього прекрасного спонсора. А згодом покликав на служіння священиком у Православну церкву.

 Духовний світ служіння зробив мене щасливим
Із дитинства він вірив в Бога, був лідером в колективі. Та з часом підступний алкоголь полонив у своє рабство. Програма «12 кроків» допомогла звільнитися від пут залежності. Бог зробив із нього прекрасного спонсора. А згодом покликав на служіння священиком у Православну церкву. Відтоді Програма й священство для нього стали єдиним цілим, а для багатьох людей – рятівною соломинкою із алкогольної безодні.

Запої змінювалися богослужіннями, а богослужіння – запоями
Мене звати Сергій і я – алкоголік. Почну з того, що я виховувався у порядній сім»ї, де дозволяли собі випити досить помірно і лише в колі близьких друзів. Правда, був і один родич-п»яниця. Але його ніхто і ніколи не засуджував. Навпаки, цій залежній людині постійно співчували. Коли я спостерігав на які дурниці і безглуздя він здатен, то обіцяв собі ніколи не бути на нього схожим. У підлітковому віці мене стала приваблювати кримінальна романтика. Час від часу здавалося, що всі „правильні” хлопці обов»язково мають напиватися, щоб бути розкутими і творити божевільні речі. Втім сам я боявся пити, існувало внутрішнє табу, котре переступити певний час не міг. Але одного разу цю власну заборону таки порушив. Безумство взяло верх над доброчинністю. Я – напився, алкогольний дурман заволодів тілом і свідомістю. Це мене дуже налякало, адже я втратив контроль, навіть здалося, що помер. Потім було гидке похмілля, воно начебто розділило життя «до» і «після» першої чарки. А ще душу заполонив жахливий страх. Він приніс разом із собою нове табу, завдяки якому я не пив три роки. Коли виповнилося дев»ятнадцять – почав розмірковувати, що «головна нитка» життя проходить повз мене. Усі мої друзі вживали алкоголь і хвалилися своїм божевіллям. І я почав брати з них приклад. Пиятика й безумство відтепер все частіше «скрашували» сірі будні буремних 90-х. Часи були нелегкі. Намагаючись заробити якусь копійчину, доля занесла мене за три тисячі кілометрів від рідної домівки – до російського Сибіру. Якось за один день, зовсім неочікувано для себе, я став дорослим. Мені доводилося вирішувати дорослі завдання, нерідко за допомогою пляшки. Оковитою розраховувалися, вона була ходовою рідкою валютою. Я вживав її на рівні з усіма і цим завойовував авторитет роботяг. Мені навіть здалося, що таким чином вчуся правильно жити. Невдовзі повернувся у Полтаву, відчуваючи себе дуже досвідченим чоловіком, «випробуваним долею», таким собі справжнім «вовком» у всіх справах. Однолітки ж здавалися зовсім дітьми – жовторотими пташенятами, що росли під батьківськими крилами. Тож у колективі я досить швидко став лідером, почав непогано заробляти, вистачало й на п»яні веселощі. Я вважав себе «на коні», начебто міцно тримаю життя за бороду. Втім минуло всього кілька років і почалися запої. Тож з»ясувалося – не я володар життя, а воно «загнало мене в стайню». Відтоді зневіра, невпевненість і відчай все частіше тривожили душу. Настав момент, коли я щиро, від усього серця, звернувся до Бога, у якого вірив із дитинства, але раніше більше теоретично. Зараз же став ходити до храму, молитися, читати Священне писання, брати участь у церковних таїнствах. Але алкоголь продовжував переслідувати мене, час від часу ловлячи у тенета своїх запоїв. То були каруселі, а може – маятник: запої змінювалися богослужіннями, а богослужіння – запоями. Церква, молитви, каяття… Я відчував благодать наскільки близько, що, здавалося б, торкався до Бога. Перехиляючи ж чарчину – відкривав перед собою бездонну прірву, котра вела в самісіньке пекло.

«Справа не в кількості віри, а в її якості»
Я пив, не міг не пити, але й просив Бога позбавити мене страждань алкогольного рабства. Одного разу мій внутрішній нарив самовпевненості прорвав. Останній запій, як згусла темрява перед світанком, був довгим і важким. Якось зранку я притулився чолом до рами балкону і завмер, дивлячись на людей, які йшли по вулиці, поспішаючи у своїх справах. Можливо хтось із них учора пив, а зараз стрімголов мчить на роботу, думаючи, як би його вміло приховати наслідки вчорашнього застілля, що вилазять назовні сморідним перегаром, червоними очима й тремтіннями рук. Мені ж не треба було нікуди йти. Душу оповив відчай, тримаючи її в міцних лещатах. На моєму столі стояв гарячий чай і склянка холодної води. Коли гаряча лихоманка завойовувала тіло – я пив воду, а коли в нього вселявся несподіваний лютий холод – зігрівався чаєм. Найстрашніше ж те, що бажання випити оковитої мене не полишало. Наступив момент, коли безнадійність переломила навпіл мою самовпевненість і я попрохав, ні, навіть несамовито закричав серцем до Бога: «Якщо не Ти, то ніхто мені не допоможе». Далі сталося майже неймовірне – вдома я знайшов чим похмелитися. А ввечері на гостини до мене завітав один брат. Я розраховував видурити у нього кілька гривень. Виявилося ж, що він належить до спільноти Анонімних Алкоголіків. І так я вперше потрапив на групу. На першому моєму зібранні читали уривок із жовтої книги, де розповідається про хлопця, який ходив до храму, виконував усі релігійні обрядовості, брав участь у таїнствах, втім все одно зривався. Прозвучала моя ключова фраза: «Справа не в кількості віри, а в її якості». І я повністю довірився Програмі. Що саме в ній знайду вихід із тунелю пиятики, уже не сумнівався. Я радів, з головою поринувши у кроки рятівної Програми, по-справжньому духовно насолоджувався нею. Результат не змусив довго чекати. Усі мої справи одночасно стали поліпшуватися. У професійних навичках я зробив суттєвий крок вперед. І в церковному служінні теж. Мене запросили служити церковним пономарем, про що я раніше дуже мріяв.

Поклик до нового служіння
…Час невпинно плинув, я впевнено наблизився до двох років своєї тверезості. Тоді морально був готовим до будь-яких неприємностей. Але для мене стало несподіванкою, що життя випробує благополуччям. Саме до цього я не був готовим. Здалося, що і надалі тільки постійно підніматимуся вгору. Отож, вирішив, що знайду свій особливий церковний шлях. Так почався мій самостійний пошук. Я багато читав, писав публікації, поступив до духовної семінарії і… впритул наблизився до першого зриву. Почалося ж усе через самовпевнене «а може». Я намагався контролювати своє пияцтво. Приміром, пити тільки три чарки, виключно вино, ніколи не похмелятися. Зриви були не частими, але регулярними. Багато знайомих казали: «Як так пити, то можна було б і не відмовлятися від спиртного». Втім, якщо Бог одного разу все ж торкнувся правдою до серця – то самообман більше не задовольняє людину. Я втомився від експериментів і мені більше не залишалося нічого, як тільки віддати себе у руки Божі. Я знову пішов на групи, але вже не для збереження тверезості – просто там відчував себе комфортно. Бог – досвідчений рибак, знає коли і на що ловити. І я захотів серйозно працювати по Програмі. Таким чином потрапив на Божий крючок тверезості. А згодом свої зусилля навіть подвоїв, бо раптом усвідомив глибину християнського вчення, закладеного у Дванадцяти Кроках. Тоді ж відкрився й Божий поклик до мого подальшого служіння. Я став спонсором. А спонсорне служіння людині – це служіння Богу – добром, співучастю, терпінням, витримкою, мудрим словом, слушною порадою. Приносячи користь людині, якій служиш, допомагаєш і собі. Приумножується чиясь духовність і ти отримуєш суттєві духовні дивіденди від Божого банку. Мені здавалося навіть, що я розчинився у дванадцятому кроці, став невеличкою частинкою одного великого гармонійного цілого. Я відвідував місця позбавлення волі, спілкувався там із засудженими, у наркодиспансері проводив бесіди із хворими. Активно займався служінням на групі. І тоді безсилля знову заволоділо мною. Воно дозволило вкотре віддати себе у Божі руки. Бог покликав мене і я став священиком. Тож тепер увесь свій вільний час присвячую служінню Богу і людям. Робота по крокам відкрила мені духовний світ служіння, у якому я надзвичайно щасливий.
Я вдячний Богу і нашій спільноті Анонімних Алкоголіків, що можу послужити не тільки словом, а й молитвою. Закликаю на всіх нас Боже благословення. Амінь.

Все статьи...
Присылайте Ваши истории и статьи на
aa.ua.infocom@gmail.com

Новости АА Украины:

Объявления

2018-09-08: Форум Анонимных Алкоголиков в Одессе, 8 - 9 сентября 2018
... подробнее

Новости

2018-06-10: Начал функционировать ОФИЦИАЛЬНЫЙ САЙТ Западного региона Анонимных Алкоголиков Украины
... подробнее

2018-06-10: День рождения АА
... подробнее

2018-03-01: Новое издание Украинского Центра Обслуживания Анонимных Алкоголиков
... подробнее

Вышел из печати очередной номер журнала "Джерело
... подробнее

"Що таке АА?" (слайдшоу)
... подробнее

Інформация для прессы
... подробнее